Животоки

У приміщенні школи було багатолюдно. Урок-зустріч розпочався з благословення о.Степана Собківа. Від імені громади привітав солдата словами щирої вдячності за ратний труд сільський голова В.С.Колещук.

Серед присутніх – велике родинне сузір’я Мандибурів, у якому з діда-прадіда передається від батьків до дітей свята любов до рідної землі і мозолясті витрати на хліб насущний.

Минуло 14 років, відколи маленька шкільна стежина вивела випускника школи на широкі дороги життя. Після закінчення будівельного технікуму – служба в армії і робота на новобудовах і на будівництві церкви у рідному селі. Від джерел рідного села, забравши настанови вчителів і добру науку батька-матері, сповнив ними своє життя. І коли отримав військову повістку, не роздумуючи, став у солдатський стрій.

Щось тепле і світле зворухнулося у кожному серці, коли Степан Іванович розповідав про безкорисливу і міцну солдатську дружбу. «У кожного свій потік серця, свої переконання, але усіх нас єднає спільна мета: зберегти мир і неподільність України». Завершив солдат свій виступ зверненням до учнів: «Ви всі повинні добре вчитися, щоб через знання і патріотизм привести Україну у європейську світлу хату».

Реквієм за полеглими в зоні АТО прозвучала пісня «Червоні маки» у виконанні шкільного ансамблю. Учні 1-4 класів передали Степану Івановичу свої малюнки для бійців АТО.

Через день солдат повернеться до своєї частини, а біля отчої хати стане на чатах чекання, позначене барвою смутку. І усе село буде серцем чекати на своїх захисників.